У християнстві є багато
Верби свяченої на свято.
За нею поспішають в церкву
У цю святу неділю …Вербну.

-Вранці  у Вербну неділю християни йдуть до церкви, щоб посвятити вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі – старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу».                                                                                                           Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти одне поперед одного  стараються якнайшвидше дістати вербу і ту же проковтнути по кілька «котиків»,щоб не боліло горло.                                                                                 Господарі, повертаючись із церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або, якщо було близько, то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.                                                              Якщо, ввійшовши до хати, заставали того, хто проспав Службу Божу, то били його свяченою вербою, примовляючи:

                                       Не я б’ю – верба б’є,                                                                                                         За тиждень Великдень,                                                                                                      Недалечко червоне яєчко!

- Свячена верба завжди була у великій пошані. У жодному разі її не можна топтати ногами, тому навіть найдрібніше гілля, яке залишилося після освячення, обов'язково спалюють, щоб воно не потрапило під ноги.

-         Вербі приписується магічна сила. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то конче свяченою вербою – «щоб нечисть не чіплялася до тварин»

-         В літню грозу гілля верби викидали у двір, щоб припинити град і дощ та не пошкодити посівів.